СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ І МОРАЛЬНОСТЬ У ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНІЙ ОСВІТІ
Осипчук Олена, викладач
Постановка проблеми. Основна мета професійної освіти - це підготовка компетентного кваліфікованого працівника відповідного рівня і профілю, конкурентоздатного на ринку праці, відповідального, який вільно володіє професією і орієнтованого в суміжних областях діяльності. Це гарантує здатність випускника ПТНЗ до ефективної роботи на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного зростання, соціальної та професійної мобільності, що забезпечує задоволення потреб особистості у здобутті вищої професійної освіти [1].
Пріоритетним напрямком досягнення цієї мети в нових соціально-економічних умовах є компетентнісно-орієнтований підхід до підготовки кваліфікованих кадрів. Європейським співтовариством виділено вісім ключових компетенцій, що визначають професійну підготовку фахівців на основі соціальної, комунікативної, соціально-інформаційної, когнітивної, спеціальної, культурної, підприємницької, математичної та природничо-наукової компетенції.
В нових соціальних умовах особливої актуальності набуває проблема формування загальнокультурних компетенцій та її важливої складової - соціальної компетенції як інтегрального компоненту якості підготовки фахівців, що забезпечують активний вплив на міжособистісні відносини в соціумі[3].
Аналіз попередніх досліджень. З аспектів формування соціальної компетенції учнів проведено ряд досліджень. Обґрунтовано необхідність оптимізації професійної підготовки у навчальних закладах (А.Н.Андриянчик, К.Х.Махметова, С.А.Смирнова та ін). У ряді досліджень виявлено фактори впливу психолого-педагогічних особливостей на динаміку професійного самовизначення учнів ПТНЗ (А.Б.Каганов, Т.В.Кудрявцев). Досліджувалися основні напрямки розвитку мотиваційної сфери молоді (К. І. Божович, Р.С.Вайсман, Р.Х.Шакуров та ін).
В останні роки виконано ряд докторських дисертацій (С.Е.Родіонов, А.М.Кочнєв, Н.П.Пучков та ін), присвячених проблемі компетентнісного підходу, а також кандидатських дисертаційних досліджень (С.Д.Кінаш, О.Е.Козлова, О.Н.Мачехина, А.С.Тарасенко, Е.С.Ткачук, О.Ю.Щербакова та ін).
Метою нашої статті є висвітлення питання щодо соціальної компетентності і моральності у професійно-технічній освіті.
Виклад основного матеріалу. Соціальна компетенція - це здатність вступати в комунікативні стосунки з іншими людьми, орієнтуватись у соціальній ситуації і керувати нею. Вона передбачає готовність і бажання взаємодіяти з іншими, впевненість у собі, а також вміння поставити себе на місце іншого (емпатія, толерантність).
Сутність компетентнісного підходу визначається сукупністю принципів, структурою і змістом професійно-технічної освіти, організацією навчально-виховного процесу[5].
Соціальна компетентність має ряд складових, до яких належить і моральность, яка у професійній-теоретичній підготовці формує професійну та моральну культуру, професійну і соціальну зрілість випускника.
Моральна культура (моральність) - це об'єктивно свідома діяльність людини по формуванню соціально і професійно значущої поведінки на основі морально-світоглядних принципів буття. Формування компонентів моральності як фундаменту соціальної компетентності в системі професійно-технічній освіті визначається соціальними, виробничими, психологічними та іншими умовами і функціями соціуму[2].
Новітні технології в соціальному середовищі передбачають особистісно-діяльнісну спрямованість навчання, для якої моральні аспекти і ціннісні орієнтації особистості повинні формуватися як системні соціальні компетенції.
В останні роки в психолого-педагогічній науці всебічно вивчається професійна та моральна культура, однією з складових якої виступають моральні аспекти професійної, управлінської діяльності. Моральність, морально-особистісні орієнтири все частіше розглядаються як необхідна умова ефективності професійної діяльності учнів.
Структура соціальної компетентності - детермінована категорія, яка включає три складові: соціально-особистісну, соціально-діяльнісну та соціально-професійну компетенції. Соціальна компетенція має структуру, компонентами якої є: знання, вміння, особистісні характеристики (якості особистості) і її здібності[4].
До основних методів формування соціальних компетенцій належать:
- метод «золотої середини»;
- метод професійного проектування;
- метод діяльнісно значущих асоціацій;
- метод рольової гармонізації;
- метод професійної самоорганізації;
- метод аналогів об'єктів професійної середовища;
- метод змінної тактики;
- метод (дидактичний) побудови робочих характеристик професії;
- метод варіювання параметрів діяльності.
Дані методи сприяють успішній соціальній адаптації і гідного застосування набутих професійних і моральних якостей[2].
При проектуванні системи формування соціальної компетенції учнів ПТНЗ слід виходити із сучасних теорій і концепцій організації навчально-виховного процесу:
- теорії розвивального навчання;
- концепції активізації навчально-виховного процесу;
- особистісно-діяльнісного підходу;
- особистісно-орієнтованої професійної освіти;
- концепції творчого саморозвитку особистості.
До психолого-педагогічних умов формування соціальної компетенції належать:
- формування мотивації учнів до майбутньої соціально-професійної діяльності;
- створення сприятливого навчального соціально-професійного середовища та позитивного емоційного ставлення до навчання у ПТНЗ;
- підвищення кваліфікації викладачів;
- спрямування діяльності педагогічного колективу на формування морального компонента соціальної компетенції майбутніх спеціалістів;
- введення в навчальний план підготовки фахівців спеціального курсу, що забезпечує формування етичного компоненту соціальної компетенції майбутніх спеціалістів;
- використання сучасних засобів, форм і методів навчання;
- облік індивідуальних особливостей майбутніх учнів ПТНЗ.
Основу проектування системи формування соціальної компетенції та моральності складають: принцип професійної спрямованості, наступності, мотивації навчання та праці, гуманізації, культуровідповідності, єдності та узгодженості дій навчального закладу і способу життя учня, регіоналізації, спрямованість системи на цілісний розвиток особистості майбутнього працівника[1].
Соціальна компетенція учнів ПТНЗ є вершиною соціалізації, а також дозволяє прогнозувати більш гнучку соціальну поведінку індивіда, комфортність перебування в суспільстві, ефективність виконання ним певних соціальних ролей, успішне функціонування в соціумі.
Висновок. Таким чином, соціальна компетентність - це інтегрована властивість особистості, що виникла внаслідок професійної підготовки учнів ПТНЗ, при якому рівень його підготовленості до життя і діяльності в суспільстві на основі зазначеної структури знань, умінь, навичок і освоєних соціальних норм і ціннісних орієнтирів дозволяють прогнозувати і продуктивно взаємодіяти з професійним та соціальним середовищем. Це забезпечує комфортну і ефективну організацію виробничого процесу і розв’язання професійних завдань, бути відповідальним за своє соціальне благополуччя[5].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Гончарова-Горянська М. Соціальна компетентність: поняття, зміст, шляхи формування в дослідженнях зарубіжних авторів / Гончарова-Горянська М. // Рідна школа. - 2004. - № 7-8.
- Єрмаков І.Г.Феномен компетентнісного спрямування освіти.-Школа.-2006.-№12.-ст.5-20.
- Лєпіхова Л. Соціально-психологічна компетентність у психологічній взаємодії // Вища освіта України. – 2004.
- Пометун О.І.Теорія та практика послідовної реалізації компетентісного підходу в досвіді зарубіжних країн.-Х.: Вид.група «Основа», 2007.-56 с.
- Слєсарєв Ю. В. Введення у професійну підготовку фахівців-менеджерів морального компонента // Сибірський педагогічний журнал. – 2008. №1. – Новосибірськ, 2008. – С. 246-255. – 1,0 п. л.
| 
